Дзеркало на роздоріжжі: Україна на вістрі європейських трендів

4














Майже три роки тому, в мить переходу від зневіри до нової надії, українці вирішили, що політична нація таки склалася раз і назавжди.

Відтоді ця констатація ввійшла на постійних засадах у виступи публіцистів і промови політиків. Успіху набув парадокс: найбільший внесок у самоусвідомлення українців зробили Янукович і Путін, адже саме у протистоянні узурпаторові й агресору остаточно відбулося самовизначення. Тим часом ентузіазм щодо майбутнього країни знову поступається місцем утомі, а поважні аналітики фіксують поточний момент як точку біфуркації, від якої розвиток подій може з рівною ймовірністю піти за діаметрально протилежними сценаріями.

Кілька років тому Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив дані дослідження, яке довгий час велося паралельно з регулярними опитуваннями. Респондентам пропонувалися на вибір анкети двома мовами без особливого акцентування на цьому, і їхній вибір ретельно фіксувався. Виявилося, що співвідношення відповідей українською / російською коливалося в широкому діапазоні від 52% до 57% (на користь української), але, головне, ці коливання збігалися з періодами відносного поступу або, навпаки, занепаду в масштабах країни. Можливо, за останні роки конкретні значення змінилися, але порядок цифр залишився тим самим і, що важливо, збереглася кореляція. З цього можна зробити два висновки: по-перше, мова в наших декораціях чітко використовується як ідентифікатор відносно незалежно від реальної побутової поведінки кожного окремого респондента; по-друге, така волатильність зайвий раз підтверджує знамените визначення Бенедикта Андерсона щодо націй як уявлених спільнот.

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

1
2
Загрузка...