Про суїциди на війні: причини та способи запобігти

1














Про суїциди на війні: причини та способи запобігти

Довжелезний пост про суїцид.

Нещодавно опублікували лист з Міністерства оборони про небойові втрати протягом 2016 року. Ну і купу журналістів (двоє) мені пишуть аби я прокоментував. То я вирішив тут опублікувати мої думки.

Отже, по даним МО бойових втрат в 2016-му було 211, а небойових втрат було 256. Тобто, в бою загинуло меньше. Найбільша кількість із небойових втрат — самогубства, 63 військовослужбовці. Це дійсні військовослужбовці, а не ветерани і лише приналежні до Збройних Сил. Нацгвардія, поліція, добробати не враховані, прошу не плутати. Я не проходжу службу в Збройних Силах, я звільнився ще в 2012 році, але працюю з військовослужбовцями і ветеранами. Більше того, моє коло спілкування — то ЗСУ. Але я не хочу, аби ті люди, хто не працюють (служать) в силовій структурі, не являються психологами, соцпрацівниками, волонтерами, судили, що це обов’язково зрада. Бо на самогубство треба дивитися трохи ширше.

Перш, ніж звинувачувати когось, подумайте, чому люди на таке йдуть. Я часто розповідаю успішні історії ветеранів і навмисне не говорю про бед сторіз. Але вони є, то факт. Я працював лише з трьома історіями випадків суїциду, і не буду розповідати про них, бо це неетично, але там стільки болю, відчаю, жалю, вини, печалю і туги. І безвиході. Ті троє живі, мої методи роботи ненаукові, але ефективні. Я давно працюю так, хто знає, прошу не повторювати, бо то небезпечно. І питання не в тому, що служби не працюють, куди дивляться психологи, а в тому, що тих психологів навіть серйозно не розуміють, як це важливо. Просто не сприймають в серйоз. Може тому, нам так важко зібрати кошти на соціальну адаптацію ветеранів, всі махають головами і кажуть як круто те, що ми з командою робимо, але насправді так нічого і не просунулось.

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

1
2
3
4
Загрузка...